7 лютого — рік, як обірвалося життя Іванського Владислава Васильовича. Рік, відколи тиша в його рідному домі стала гучнішою за будь-які слова.
РІК БОЛЮ, ЩО НЕ СТИХАЄ 
7 лютого — рік, як обірвалося життя Іванського Владислава Васильовича.
Рік, відколи тиша в його рідному домі стала гучнішою за будь-які слова.
Рік, відколи серце матері б’ється з болем, який неможливо вилікувати.
Рік, відколи Україна втратила ще одного свого Сина…
Сьогодні, у Національний день молитви, у 4-ту річницю повномасштабного вторгнення росії в Україну, на фасаді Хороцівської початкової школи з’явилася пам’ятна меморіальна дошка.
Вона — не просто камінь і метал. Вона — сльози, біль, молитва і вдячність.
Вона — щоб пам’ятали. Щоб не забули. Щоб знали ціну нашого сьогодення.
Девіз морської піхоти — «Вірні завжди».
Саме таким був Владислав.
Народився Владислав Іванський 21 квітня 2003 року у селі Хороцеве.
У 2009 році пішов до першого класу Хороцівської початкової школи — чемний, відповідальний, щирий хлопчик.
Середню освіту здобував у Білоберізькій школі, згодом — у Чернівецькій школі №27.
Ще підлітком разом із мамою та сестричкою Еммою виїхав до Італії, де навчався на програміста.
Та у 18 років повернувся в Україну — свідомо і добровільно — щоб стати на її захист.
Пройшов строкову службу, підписав контракт і вступив до лав ЗСУ.
Старший матрос, боєць взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти, позивний «МОРГАН».
Його бойовий шлях — це Маріуполь і «Азовсталь», Авдіївський напрямок, Херсонщина, Вовчанськ, Курський напрямок…
За мужність і віддану службу 04.08.2023 нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу».
7 лютого 2025 року, під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку, внаслідок ворожого авіаудару Владислав отримав поранення, несумісні з життям.
Він до кінця залишився вірним Військовій присязі та українському народові, мужньо виконавши свій обов’язок.
27 червня 2025 року Владислава Іванського посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Сьогодні його ім’я — на шкільному фасаді.
Назавжди — у серцях односельців, вчителів, побратимів і всієї України.
Схиляємо голови у молитві.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не пробачимо.
Герої не вмирають. Вони — ВІРНІ ЗАВЖДИ.
