Три роки минуло з того дня, коли Україна втратила справжнього Героя – рядового 10-ї гірсько-штурмової бригади Андрія Миколайовича Дідківського
Час не зменшує болю від цієї втрати, але він ще більше загострює нашу пам’ять про його відданість, силу духу та жертовність.
Андрій народився 22 вересня 1976 року. Він здобув освіту в Чернівецькому економіко-правничому інституті, але його покликанням завжди була справедливість, честь і любов до Батьківщини.
У 2015 році, коли війна вже стукала в кожен український дім, Андрій прийняв важливе рішення – взяти до рук зброю та стати на захист своєї країни. У складі українських сил він ніс службу в зоні АТО/ООС, захищаючи рідну землю від ворога.
Коли в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій знову без вагань встав у стрій. Він брав активну участь у бойових діях на території Київської області, демонструючи відвагу та самопожертву.
24 березня 2022 року стало чорним днем для всіх, хто знав і любив Андрія. Під час артобстрілу та авіаудару, здійсненого російськими окупантами біля населеного пункту Кухарі Київської області, він отримав поранення, несумісні з життям. Його серце перестало битися, але дух і пам’ять про нього житимуть вічно.
Андрій Дідківський був не просто воїном — він був людиною честі, справедливості та відданості. Його життєвий шлях став прикладом для майбутніх поколінь. Він віддав найдорожче – своє життя – заради нашого майбутнього, заради свободи України.
Герої не вмирають. Вони продовжують жити у спогадах рідних, у справах побратимів, у мирному небі, яке вони боронили. Вічна слава і пам’ять тобі, Андрію!
Слава Україні! Героям слава!
