Чорна звістка з фронту знову ранить тяжким болем Гуцульщину
Невимовнa втрaтa, пекучий біль, сум, сльози, pозпaч…Смерть кожного українського воїна – велика і важка втрата для цілого війська, нашої громади та України.
Верховинщина втратила ще одного патріота, захисника, воїна Андрія Зеленчука, життя якого обірвалося 27 лютого 2024 року на запоріжському напрямку, який до останнього захищав Україну від рашистської навали.
Андрій Дмитрович народився 8-го грудня 1981 року у селищі Верховина, житель села Рівня.
У 1997 році закінчив Верховинську середню школу.
У цьому ж році вступив до Сторожинецького лісового технікуму за спеціальністю лісове господарство.
Проходив строкову службу з 2001-го року по 2003-й рік.
У 2003 році отримав ступінь бакалавра за спеціальністю екологія лісів та заповідних господарств. У 2004 році отримав диплом спеціаліста здобувши кваліфікацію еколог – викладач.
Трудову діяльність розпочав в 2003 році техніком у Верховинському районному лісгоспі.
У серпні 2006 року одружився з дружиною Аллою. Згодом у подружжя народилися дві донечки Андріана та Ярина, які навчаються у Красноїльському ліцею.
У 2009 році працював у відділі архітектури та будівництва Верховинської райдержадміністрації. В 2010 році закінчив Івано – Франківський університет Нафти і Газу і здобув кваліфікацію інженер - геодезист. Його архітектурні проекти знайшли відображення не в одній будівлі, які вже будуть нагадувати про Воїна - Героя, світлу, мудру Людину.
До повномасштабної війни працював директором комунального підприємства «Білоберізьке» Білоберізької сільської ради. Був депутатом Верховинської районної ради 8 демократичного скликання.
Підтримував та примножував традиції гуцульського краю, був справжнім християнином та глибоко віруючою людиною, який разом з односельчанами прославляв Господа Ісуса Христа молитовною колядою, був березою колядницької партії у селі Рівня, церковним братом храму Успіння Пресвятої Богородиці у с. Верхній Ясенів.
Побратими, колеги та друзі поважали АНДРІЯ за притаманну йому чесність, простоту, щирість і життєрадісність та згадують про нього як про веселу, добру та порядну людину. Андрій був надзвичайно авторитетною людиною, відданим патріотом, і це не просто на словах….
З початком повномасштабного вторгнення не задумуючись з перших днів 28 лютого 2022-го року став на захист Батьківщини. Був мобілізований до Верховинського батальйону ТрО. Згодом перевівся до військової частини А7166. Головний сержант, командир розвідувального відділення розвідувального взводу 79 окремого батальйону 102 окремої бригади сил територіальної оборони Збройних Сил України. Рівно два роки хоробро захищав нашу рідну країну, кожного з нас, а на слова друзів: «Андрію, повертайся вже додому… впевнено відповідав - а хто, як не ми?! Я буду воювати до Переможного дня!».
За добросовісну сумлінну службу був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», Відзнакою Міністра оборони «За зразкову службу», Орденом «Золотий Хрест» від головнокомандувача Валерія Залужного, нагрудним знаком розвідника від командира 102 окремої бригади міста Івано-Франківськ та численні грамоти. А ще більше слова великої вдячності, від кожного з нас, хто сьогодні прийшов провести в останню дорогу та молитовно підтримати сім»ю, родину та низько вклонитися перед відважним життєвим подвигом.
Неможливо уявити цю безмежну біль матері, адже, Марія Дмитрівна, із раннього дитинства ростила своїх двох, чудових діточок сама,, важкі були тоді часи, але привила своїм Андрійкові та Надійці найкращі якості людяності… І ось,, ця клята війна,,, щоденні фрази сина - «Все добре, мамо, не переживайте!» вона не могла не переживати,,, молилася щодня,, щиро вірила,, і вирішила реалізувати свою мрію, розпочала будівництво каплички, для молитовного та Господнього захисту свого Андрійка….
Герою, Андрію, Андрійку, друже, воїне, побратиме тобі назавжди 43….
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого воїна він був люблячим сином для своєї матері Марії, найкращим чоловіком для своєї дружини Алли, неймовірно люблячим татусем для своїх доньок Андріани та Ярини, добрим братом та опорою для сестри Надії та племінників.
Світлий спомин про Героя стане сильнішим за смерть та назавжди залишиться у нашій пам’яті.
Один лиш Бог на світі знає,
Коли людині вийде час,
Усі, хто знав і пам’ятає,
Промовте з нами Отче наш…
Спочивай з Богом, Воїне!
За те, що Ти, не ставши на коліна,
Свій край - країну боронив!
За те, що Ти є України славним сином
За це своє життя Ти положив!
Вічна слава Герою!
