ВЕРХОВИНСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
Івано-Франківська область
Логотип Diia Державний Герб України
gov.ua Державні сайти України
  Пошук

Сьогодні відзначають трьохсотріччя з дня народження Григорія Сковороди

Дата: 03.12.2022 10:14
Кількість переглядів: 89

Фото без опису

3 грудня 2022 року виповнюється 300 років від дня народження українського філософа, просвітителя-гуманіста, педагога, поета, музиканта Григорія Савича Сковороди.

Він не залишив по собі філософської школи, але його учнями є всі ми, українці. Адже він був першою усвідомлено вільною людиною на цій землі

Григорій Сковорода у масовому сприйнятті залишається скоріше літературним персонажем, такою собі постаттю з оповідей про славне і давнє минуле, якого насправді, може, й не було Таким його зробили не так час, як викладачі, з їх радянською ще манерою трактування історичних персонажів. А попри те мандрівний мислитель-аскет Сковорода є творцем самобутньої системи мислення і осмислення буття, причому без використання десятків малозрозумілих загалові термінів, через які не продертися звичайній людині. Читаючи Сковороду, ми раптом чуємо наших пращурів – так вони говорили, так писали, так думали, так звучала мова, що була і лишилася українською триста років тому.

Відмовитися від багатства, аби стати вільним

Сковорода, чий 300-літній ювілей ми відзначаємо сьогодні, радше не філософ, як його заведено називати, а мислитель. «Дурень думкою багатіє» кажуть зневажливо,  але це висловлювання правдиве лише тоді, коли головною метою людини стає багатство. Сковорода за ним ніколи не гнався, хоча й мав такі можливості. Пропозиції були заманливими – кар’єра при імператорському дворі, зліт до поважних посад у церковній ієрархії, зрештою безбідне життя вихователя дітей  вельможних батьків. Проте Григорій Савич все це відхиляв. Його життя і творчість - яскравий приклад того, що мудра людина може задовольнятися малим, і що не статки є головним у житті.

«Чия земля? Калитчина», - мріяв герой п’єси Карпенка-Карого. Сковорода був повною протилежністю Калитці, це немовби два полюси української мрії. З одного боку – квінтесенція накопичування, з іншого безсрібництво, коли думка, творчість, відчуття свободи превалює над меркантильною буденністю. Такого підходу – задовольнятися достатнім і мінімальним - не могли зрозуміти і усвідомити тодішні магнати і багатії, не розуміють цього й теперішні «володарі життя», різного штибу олігархи та скоробагатьки.  

Колись автору довелося почути фразу: коли Сковорода у селянській свиті ходив Слобожанщиною, тоді ж у Кенігсбергу Еммануїл Кант писав «Критику чистого розуму». Йшлося про те, що не можна порівнювати, ставити на один рівень «селянського» філософа і міського мислителя з університетською освітою. Насправді обидва вони, і Кант, і Сковорода, і багато їхніх сучасників, майже одночасно поставили собі питання, що лежить в основі людського розуму та мислення, як відбуваються ці процеси. І кожен з них відповідав по-своєму, з огляду на ті обставини і тих людей, які оточували філософів Нового часу. Що ж до освіти та освіченості, Сковорода точно не поступався колезі з Кенігсбергу.

Епоха Григорія Сковороди – це часи, коли у масовій свідомості поняття особистої свободи було відсутнє. Свобода могла бути пов’язана лише зі станом, у якому людина народилася. Навіть особисто вільний селянин, міщанин, козак або шляхтич були пов’язані масою суспільних і станових зобов’язань – працювати весь світовий день, виступати у похід за першою вимогою начальників, виконувати якусь службу при дворі магната або царя чи короля. Ба навіть царі і королі були оплутані павутинням династичних зобов’язань – обов’язково завести спадкоємця, одружитися в інтересах держави і династії, щодня відвідувати храм та ревно молитися.   

Обрати свободу, незалежність від зобов’язань, а отже можливість щодня і щогодини наражатися на образи, нерозуміння, відчуження суспільства –сміливий крок навіть у наші часи, що вже казати про відстань у триста років... Обираючи мандри як спосіб життя, людина свідомо обирала злидні і голод. Це й була плата за Свободу – звісно, не завжди достатня, але точно – необхідна.

 

Григорій Сковорода – останній в Європі «античний філософ»

Григорій Сковорода був дуже нехарактерним філософом, як на його епоху, та й на будь-який інший історичний проміжок часу, якщо розібратися. Філософ у нашій стандартизованій уяві мав би виглядати охайним дідусем, що сидить у кабінетному затінку, зі стосами книжок на столі, розмірковує про якісь віддалені від реального життя навіть не матерії, а ефірні сукупності та сипле зарозумілими термінами. За великим рахунком, уся європейська філософія ґрунтується на творах античних мудреців, які мали час та натхнення розмірковувати над сенсом буття та тим дивним процесом, який ми називаємо людським мисленням.

Сковорода мав доступ до цих джерел людської думки, та замість інтерпретації античного та середньовічного спадку мислення і роздумів про мислення створив свою, цілком унікальну філософську концепцію, яка не мала аналогів, принаймні, серед його сучасників. За рівнем усвідомлення та трактування буття, за його біографією та вчинками Сковороду можна віднести до останнього спалаху справжньої античності серед цілком феодальної дійсності, що його оточувала. Знаменита діжка Діогена та блукання Сковороди – зречення від привабливого світу, але не у якості страждальця та мученика, якому неодмінно воздається, а як прагнення до свободи вчинків та думок, не пов’язаних з матеріальними благами.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора